Реклама
загрузка...

СОЛОМ’ЯНИЙ БИЧОК


Жили собі дід та баба. Були вони такі бідні, що ледве на їжу грошей вистачало. Якось причепилася баба до діда:
— Зроби та й зроби мені, діду, солом’яного бичка й осмоли його.
— Навіщо тобі, бабо, така забавка?
— Зроби, я знаю, що з ним робитиму. Нема куди діду дітися, зробив він бичка з соломи й осмолив його.
Вранці баба прокинулася, взяла хворостину й погнала бичка пастися. Залишила його на лузі, а сама під вербою сіла прясти. Сидить і приказує:
— Пасись, пасись, бичечку, на зеленій травиці. А я пряжі напряду, сплету рукавиці!
Пряла, пряла та й не помітила, як задрімала. Коли з темного лісу вискочив ведмідь. Наскочив на бичка та й питає:
— Ти хто такий будеш?
— Я бичок-третячок, із соломи зроблений, смолою засмолений.
— Ну, коли ти солом’яний, то дай мені соломи в барлозі постелити, щоб спати м’якіше було.
Нічого не відповів йому бичок. «Он як! — подумав ведмідь. — То я сам візьму!» Схопив бичка за бік, а лапа до смоли пристала! Як не намагався ведмідь, не зміг лапу віддерти.
Прокинулася баба, бачить — ведмідь бичка тягає. Кинулася вона до діда:
— Діду, діду! Наш бичок ведмедя привів! Іди вбий його!
Схопив дід ведмедя й кинув його в погріб.
Наступного ранку баба знову взяла хворостину й погнала бичка пастися. А сама сіла під вербою та й приказує:
— Пасись, пасись, бичечку, на зеленій травиці. А я пряжі напряду, сплету рукавиці!
Доти пряла, доки задрімала. Коли з темного лісу вискочив вовк. Підбіг до бичка й питає:
— Ти хто такий будеш?
— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.
— Коли ти смолою засмолений, — каже вовк, — то дай і мені смоли засмолити бік, а то капосні собаки обідрали!
— Бери!
Вовк до боку, хотів смоли віддерти та й зубами застряг. Ніяк не віддере!
Прокинулася баба, бачить — вовк до бичка причепився. Побігла, діду сказала. Схопив дід і вовка, кинув у погріб.
І на третій день погнала баба бичка пастися. Знову сіла під вербою і заснула. Коли біжить лисичка.
— Ти хто такий? — питає.
— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.
— Дай мені смоли, друже, прикласти до! боку: собаки напали, насилу відбилася!
— Бери!
Зав’язла й лисиця зубами в смолі. Баба дідові сказала, дід укинув у погріб і лисичку. А далі зайчика-побігайчика так упіймали.
Сів дід гострити ножа. Почули це звірі, захвилювалися. Ведмідь питає:
— Діду, навіщо ти ножа гостриш?
— Зніму з тебе шкуру, пошию нам за бабою теплі кожухи на зиму!
— Ой, не ріж мене, діду. Ти мене краще відпусти, а я тобі за це багато меду принесу.
— Добре!
Відпустив дід ведмедя. Але ножа й далі гострить. Вовк питає:
— Діду, навіщо ти ножа гостриш?
— Зніму з тебе шкуру, теплу шапку пошию, взимку не змерзну!
— Ой, не ріж мене, діду. Відпусти мене, а я тобі за це цілу отару овечок прижену.
— Домовилися!
Відпустив дід вовка й далі ножа гострить. Лисичка питає:
— Дідусю, навіщо ти ножа гостриш?
— У тебе, лисичко, шкурка гарна. Хочу її на комірець пустити.
— Ой, не знімай, дідусю, моєї шкури, я тобі гусей і курей принесу.
— Неси! — погодився дід.
Відпустив він і лисичку, залишився один заєць. Дід і на того ніж гострить.
— Навіщо, діду, ножа гостриш? — тремтить зайчик.
— У тебе шкурка м’якенька, тепленька. Гарні рукавиці будуть!
— Не ріж мене, будь ласка! Я тобі принесу багато красивих сережок та намиста доброго, тільки пусти на волю!
Відпустив дід і зайчика.
Лягли вони з бабою спати, вранці прокидаються — а ведмідь цілий вулик меду приніс. За ним вовк повен двір овець нагнав. Незабаром і лисичка прибігла, принесла курей, гусей — усілякої птиці. Зайчик прибіг — приніс сережок і намиста. Зраділи дід та баба. І більше не бідували.
А бичок вже непотрібний став та й стояв на сонці, поки не розтанув.

Узнавайте о новых статьях и обновлениях по почте:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *


восемь − = 4

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>